Latest News

Home / Між нами жінками / Між нами жінками

Між нами жінками

Бесіда третя

Вітаю усіх, хто заходить на мій блог і знайомиться з думками звичайної, а може і незвичайної жінки. Маю на увазі те, що я ось така як є – єдина у світі – і такої схожої більше немає. Можливо для когось таке судження буде смішним, для мене ж це досягнення: бути самим собою і ніколи не зраджувати собі. Раніше соромилась бути собою, бо все у мені не подобалось. Тепер бачу багато переваг у тому, щоб залишатись собою. Краще почуваюся, впевнена, незалежна, відважна, немає страху, який раніше просто переслідував мене. Стала цікавішою для оточуючих, бо поводжуся природньо, так як мені комфортно. Дозволяю собі говорити те, що думаю і є відвертою у багатьох випадках. Я б злукавила, якби сказала, що це мені вдалось легко. По правді: ніщо мені не давалось легко. Але дуже хотіла позбутись своїх комплексів. У цій роботі важливо знати чого ти хочеш і робити кроки до реалізації своїх бажань. Дуже легко говорити про зміни, але дуже важко робити реальні дієві кроки. Тільки дія спроможна принести результат.

            Робота над собою захопила мене. Було бажання пізнати себе – хто ти, яка ти? Адже раніше про це ніколи не думала. Моє життя почало світлішати: вчилася посміхатися, радіти і втішатись найменшим дрібницям, робити собі подарунки (люблю квіти, парфуми, якісь особливі солодощі), більше відпочивала, з’явились друзі, приємні розмови. Життя наповнювалось новим змістом. Почала заспокоюватись, краще спати, забулись серцебиття, страхи про невизначене майбутнє відступили – приходила впевненість, що я дам собі раду з своїми проблемами. Постановила собі до виконання: маю бути красивою зовні – бо жінка, і мій внутрішній світ має задовільняти й окрилювати мене. Захотілось сподобатись найперше собі. Усе це дарувало мені радісні моменти, які не залишались не поміченими. Знайомі робили, такі довгоочікувані для мене, компліменти: „А ви змінились, і в кращу сторону… Уся світитесь, не пам’ятаю вас такою…”

            Нотатник. Знайдіть себе і будьте собою: пам’ятайте, що на світі немає другої такої людини, як ви. Будь-що залишайтеся самими собою. Небажання бути собою є причиною численних неврозів, психозів і комплексів. Нейнещаснішою є та людина, яка прагне стати кимось чи чимось іншим, ніж та особистість, якою вона є за своїм фізичним та психічним станом. Пропоную прочитати і замислитись ще й над такими висловами: „Якщо ми хочемо стати щасливими, то давайте перестанемо думати про подяку чи невдячність і почнемо робити добро заради внутрішньої радості, яку при цьому відчуваємо”, „Загалом у нашому житті близько 90% позитиву і лише 10% негативу. Тож, якщо ми хочемо бути щасливими, нам слід лише сконцентрувати свою увагу на тих 90% хорошого у нашому житті й ігнорувати 10% поганого. Якщо ж ми хочемо хвилюватися, ображатися і отримати виразку шлунка, то все, що нам треба зробити, – це зосередитися на 10% поганого в нашому житті й ігнорувати 90% хорошого”, „Найкращими лікарями у світі є лікар Дієта, лікар Спокій і лікар Радість”, „Помічайте все позитивне у своєму житті й не зважайте на негативне”,„У світі існує тільки один спосіб заслужити любов – припинити її вимагати і почати дарувати свою, не сподіваючись на взаємність”.

            Весна вступила у свої права. Свіжий і теплий вітерець торкається наших облич і запрошує усміхнутись і привітатись з Весною, яка пробуджує у нас особливі почуття… У героїні мого образка „Пані” саме такий настрій. Приємних вам зустрічей.

*   *   *

П  А  Н  І

(образок)

            Так найчастіше він звертався до неї, жінки бальзаківського віку. А вона чекала свята приходу його до лікарняної палати, щоб знову і знову почути солодке і мелодійне: “Пані, як почуваєтеся?” Він так багато вкладав у це слово. Для неї воно звучало як найкращий комплімент, як музика і шана жінці, яка уже не сподівається почути щось особливе на свою адресу, бо всесильний час виконав свою роботу: вік кожного дня усе прикріше нагадував про себе.

            – Добре, лікарю, добре, – чомусь соромилась своєї відповіді, наче відчувала, що інші (сторонні) помітять і відчують у ній так багато схованих почуттів до лікаря.

А він, – простий, доступний і щось таке хлопчаче, по дитячому відкрите і приязне у всій його поставі, ході, поведінці… От взяла б за руку і побігла з цим літнім уже “хлопчиськом” далеко за місто: від людей, буденного хаосу – у поле, на волю. І пропонувала б дихати, усміхатись, намагатись відчути простір, забутись і – відпочивати… Щоб йому завтра знову прийти до своїх пацієнтів і дарувати їм відчуття нового народження, або правдивіше – смаку і ціни життя. А їй радіти за нього і насолоджуватись настроєвою хвилею, що огортала її у такі моменти.

…З кожним днем у неї все сильніше зростало бажання наповнити цю добру і втомлену людину силою життя, ціну якого відчула сама і хотіла поділитись цим з іншими, …з ним … Боялась і уникала дивитись в очі обранцю, бо соромилась видавати стан своєї душі, якій було затишно у стінах, де перебував, а вірніше “жив” доктор.

Роздумувала: ось і подарувало життя їй прекрасну зустріч, аби запевнити, що світ не жорстокий, а добрий, у ньому просто є люди, яким погано і боляче (зболена душа, яка прагне любові). Лежала на лікарняному ліжку і подумки продовжувала водити свого доктора-спасителя пшеничним полем, серед якого острівцями палахкотіли синющі волошки та червоні, прив’ялі від спеки, маки. Просила глибоко дихати, бо це особливе повітря, насичене усіма запахами-барвами літа-осені, простягнути руки до неба, заплющити очі і подумки злитися з всесильною матір’ю-природою: вона дасть йому сили багато-багато, щоб забути про втому. Хай відчує себе безтурботним, кумедним хлопчиськом, порине в дитинство, почує материний голос, спів птахів, запах сіна і квітів, а може…

Хотіла уввести його у цей чудодійний стан хоча б подумки… зняти його втому, а ще – просто по жіночому торкнутись рукою щоки і заспокоїти, втишити і подарувати відчуття блаженного спокою, який може передати тільки жінка…

Між тим робочий день лікаря тривав. Хворі звідусіль вимагали від нього уваги, поради, порятунку, зарадити проблемі, зняти тривогу. Котрий уже день вона спостерігала цей його двобій з людським потоком болю. Підкупляв своєю доступністю. Вона десь ревнувала його до тих людей, які стояли поруч, розмовляли, торкались його. Впізнавала його по голосу і ході. І мріяла … Він зайде у палату, подарує перший погляд їй, запитає щось… Це були щоденні моменти, які ловила і грілась-тішилась ними, як дитина. А може, це він – мужчина її мрії, її половинка. Здалось, що втомлений від браку тепла і, ймовірно, жіночого. Їй знайома ця втома. А може здалось, бо хотіла, щоб так було. І знову ж подумалось: чи міг би цей мужчина запросити у своє життя таку жінку як вона? Уявила його поруч себе: знітився, засоромився – зовсім не вмів залицятися…

…………………………………………………………………………………………..

– Пані, йдемо на перев’язку, – перервав потік її блаженних думок доктор…

Please follow and like us:
error0
Tweet 20
fb-share-icon20
Tags: , ,

Leave a Comment