Latest News

Home / Stories About Lviv / Олександр Врублівський – модерний поет, філософ, романтик.

Олександр Врублівський – модерний поет, філософ, романтик.

Моє вітання, любі друзі! Щось давненько ми із вами не спілкувалися.

Сьогодні хочу розповісти вам про нового українського поета, надзвичайно талановитого, котрий не так давно з’явився на  поетичному горизонті, але вже встиг полонити своєю творчістю багатьох читачів. Знайомтесь – Олександр Врублівський – модерний поет, філософ, романтик.

Народився Олександр 1979 року на Житомирщині. Батьки його – вчителі. Писати вірші почав давно, ще будучи студентом Житомирського державного університету. Перші двадцять віршів написав російською. Потім була велика перерва. Але чотири року тому Олександр втратив кохану дружину. Тепер він сам виховує донечку. Тяжка депресія забрала після трагедії й два роки його життя. А після цього з’явилася  нездоланна спрага до творчості. Вже побачили світ дві збірки поета: «Доторкаюсь твоєї душі» та «Розпишуся думками у хмарах», котра вийшла друком у квітні 2019 року. Поет готує третю збірку.

Отже, маємо в Україні нового ліричного філософа (чи філософського лірика?)!!! Чи так, чи так – однозначно маємо нового українського поета – талановитого й невтомного. Поезія Олександра Врублівського – то радісна, то повита смутком – але завжди світла й чиста. Втім, що тут довго говорити – читайте й насолоджуйтеся!

       * * *

Чесніших більше – саме так!

Бравадні лозунги бігбордів

мене стрічають. Добрий знак –

іде просвітлення народу…

Полова віється на зло

злиденній пенсії, зарплаті.

Брехлива посмішка – тавро,

безвольні наміри кастратів.

Тріпай плакатним язиком,

босяк, примара дев’яностих!

Нагріб під себе і замком,

мандатом, ствердився – так просто…

Від популізму розцвіли

балакуни та сотні партій.

Пасьянси, схеми, рік за три –

розбагатіли не на жарти. 

Чесніших більше – саме так

і розумніших – помудріли…

Ось міцно стиснутий кулак –

народ єдиний має силу.

Засне багато хто, втече…

Герой – кістьми і до загину,

підставив мужності плече

за нашу неньку Україну.

06.12.2018.

Межею, стернею досвіду,

злітаю Ікаром вперед.

Розбіг набираю змолоду –

до сонця, в обійми планет.

Звільняюся рамок розуму,

нав’язливо-сірих ідей.

У часі, святому просторі

волію знайти апогей…

Бажаю легкого поступу 

повітря, землі і води.

Питання – ці свіжі роздуми:

навіщо, відколи, куди?

Потопи на Землю росами –

щоранку сміється трава.

Красою живою, босою,

природо, мене напувай!

Зродися, велика радосте,

ось формули бачу твої!

Алхіміком стану, виросту, –

рецепти щасливих прості.

09.12.2018.

КОХАНІЙ

Замерзає, а потім відлига.

Непостійна зимова пора.

Пообіді з’являється крига,

випиває калюжі до дна.

Вечоріє надворі, темніє…

Заглядають у вікна зірки.

Помаленьку хапається іній,

візерунки його нечіткі.

Кучугури сріблястого снігу

намело подушками до сну.

Засинаємо, маємо втіху:

сновидіння, картину ясну.

В нагороду продовжено ночі

у обіймах, де більше тепла.

Завірюха. Сніжинками хочу

доторкатися твого чола…

4.12.2018.

               * * *

Вам сніжинки на пальто

падали зірками.

Років сто назад було,

а тепер – із Вами…

На деревах сніг лежить –

шапочки пухнасті.

Зупинись казкова мить!

Жар каміну – щастя.

Ковзани, санчата, гра…

Усмішки дитячі.

З гірки з вітром – дітвора:

сміх дзвінкий, гарячий.

Білим пледом тихий сон –

люлі-люлі вітер…

Пригощає Вас гарсон

і глінтвейн розлито…

Час спиняється для мрій,

тепло у кав’ярні.

Завірюхи шепіт, рій

в шибку б’ється – гарно…

2.12.2018.

Вечоріє…Сідає вже сонце.

Морозець підганяє у спину.

Ліхтарі – вартові, охоронці,

насторожі у темну годину.

Таємниця зимова, казкова.

Впали зорі у Ваші долоні.

Сни приходять, немов колискові

в сніжні ночі – тріскучі, холодні… 

А красуні сніжинки у щоки

подорожніх цілують, вальсують.

Йде зима, вигинаючи боки.

Дітвора ліпить “бабу”, гарцює.

Вкриті снігом дерева заснули.

Серце тішать вогні новорічні.

Віє світом хурделиця…Чули?

Ми ялинку чекаємо в січні…

Вечоріє і тепло у хаті.

Всі удома. Сім’я зігріває,

бо щасливі і щастям багаті.

Пам’ятайте, цінуйте, хто має…

01.12.2018.

ФІЛОСОФ

Філософ, вчений друг,

багато має справ…

В обід рахує мух,

будильника проспав.

Дзижчать вони і сплять

на стелі, на стіні.

Наслухались проклять

сусіди в вихідні…

Філософ лисий став

в лушпинні зайвих слів.

Він Канта пролистав

і Гегеля завчив…

Великий гуманіст,

що вірить в Абсолют,

воює анархіст, –

лютує там і тут.

В пилюці абажур

дірява штора – крах.

Фортеця, цвинтар, мур –

останній пункт комах. 

ШкодА малих створінь,

та тиша перш за все

і грізно суне тінь,

і зле його лице…

Усе, як на війні…

Фінал – фатальна смерть.

Кров чорна на стіні –

всесвітня круговерть.

Кричить мудрець на пуп,

– Мій спокій перш за все!

Ось бачу свіжий труп –

філософа несе…

27.11.2018.

МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ

Чорне на білому – мало контрасту,

щоб передати, ” забити”, заснути…

Падає сніг, почорнілая вата.

Чесно запитую:” бути, не бути?”

Холод за комір. Зима на порозі,

снігом кидає, пухнастим у щоки.

Голі питання тряслись на морозі:

сутнє сховалося – рити глибоко..

Білі дороги. Сніжить безупинно.

Нам до весни пережити, збагнути…

– Спробуй радіти, ревнива дитино.

– Може, стерпіти, аніж своє “гнути”?

Час залікує. Звикаєш потроху:

шапка, кашне та пігулка від грипу…

Принце маленький, наївний їй Богу,

снігу наївся, води стільки випив…

Ти не сумуй, дам варення до чаю.

Я почитаю, захочеш помрієш.

– Бачу, смієшся, мій друже, вітаю!

Кажуть – корисно. Нічого не вдієш…

26.11.2018.

Базікали в вагоні про своє.

Зігнули спини – мірялись життям.

І кожен: і старе, і молоде

вслухалися в коліс серцебиття…

Так зимно тут сидіти і трястись,

так холодно і руки під живіт.

Кондуктори у вічі, наче рись.

Відчуження старе – одвічний світ…

Сміється і тусується шпана

у тамбурі з цигаркою. Усмак 

досмокче пляшку терпкого вина.

Героїться, засіє маків-мат…

Все – звичне. Ми звикаємо – сліпі.

І по квитках знаходимо місця

Все ті, ми не змінилися. Всі – ті.

І станції обдерті без кінця…

27.11.2018.

Тебе любитиму завжди:

твердинь моя, переконання.

Одну чекатиму. Прийди

розвій, кохана, сум зітхання.

Вже на порозі день новий

зимою білою. Сніжинки…

Любові мить, її лови.

Цілуй свою, єдину жінку.

Зійшлося все і відбулось.

Намріяв сам. Рука знамення,

розфарбувала біле тло.

Моє кохання – одкровення.

Світанки стрінемо удвох.

Нас надвечір’я обіймає.

Єднає долі мудрий Бог.

Земне кохання – шлях до Раю.

24.11.2018.

Вже скоро Новий рік,

запахне хвоя в хаті.

Старий -, подалі, вбік.

Столи щедрот багаті.

Забава дітворі:

смаколики, дарунки…

Над містом угорі

зірок палкі цілунки…

На вулиці гульня:

санчата, “баба”, сніжки…

Хотів би, мов дитя

ідти з тобою пішки…

Святковий маскарад

і щирі привітання.

Від вибухів петард

тремтиш, моя кохана.

Тримаєшся мене

єдина, серцю рідна.

Нас світ нездожене.

Сніжить. Любов зі срібла.

22.11.2018.

                       * * *

В передчутті зими та холодів,

хурделиці, що водить хороводи,

пронизливих самотністю вітрів,

де тепла чашка чаю в нагороду.

Чорніє вже розхристана земля

і проситься до мене на коліна

плаксиве голе небо, мов дитя:

пустушку загубило в скирті сіна…

Лісами причаїлися пісні…

Щемить. Птахи далеко відлетіли –

повернуться дзвіночком навесні.

Пірнаємо у листя пожовтіле…

Сіріє о четвертій мокрий день,

обскубані години до кишені

ховаються, там темно, і натхнень

бракує в цій осінній мізансцені.

22.11.2018.

                    * * *

Сьогодні – день, а завтра – ніч.

Життя гойдає нас і ловить,

відносить вітром врізнобіч

зерно насущне та полову…

Тримаєш звичкою себе

в руках та ладанку на шиї…

А світ великий – за старе,

дарує шанс і “спина – в милі”.

І знову завчений урок,

а хтось – помилками до шафи…

Чергова спроба – хибний крок

від комбінації у шахах…

Запланував, намріяв, дій!

Життя – не поле: у дорогу…

Твоє натхнення – свіжа ціль:

ціна буває дорогою…

Часи – не ті , ти – не герой,

слова ковтаєш відголоссям.

– Спокійна ніч – співає Цой.

Ти змін чекав. Тобі вдалося?

19.11.2018.

Вже мушу ставати сильнішим,

терпіння набратися б теж.

Мудрішати з часом, чесніше.

По совісті жити, авжеж!

Хилитися в сторону легше –

відносить турбот течія.

В собі розберуся, найперше,

бо світить з життям “нічия”…

Я серце своє не зігрію:

чужими руками сліпі

жарини збирати не смію.

Не заздрю, облиш. Не святий.

Триматися мушу. Тримати

удар задля рідних, себе…

Ми долі достойні солдати

на службі у вічних небес.

18.11.2018.

Please follow and like us:
error0
Tweet 20
fb-share-icon20
Tags: , ,
Comments 1
  • Schizophrenia And Substance Abuse http://aaa-rehab.com Drug Rehab Centers Near Me http://aaa-rehab.com Outpatient Alcohol Treatment Near Me
    http://aaa-rehab.com

    author
    Substance Abuse Organizations

Leave a Comment